У Дніпрі та області зареєстровано більше 80 000 вимушено переселених осіб, більшість з них – жінки з дітьми і пенсіонери. Окрім того, Дніпропетровська область одна з найбільш постраждалих внаслідок проведення АТО: багато сімей втратили дітей, батьків, коханих людей. Зростання рівня напруги і агресії в суспільстві, стереотипи у сприйнятті, розповсюдження поляризованих історій про успіхи або знедолення, які циркулюють в медіа, - чи не є це наслідком нав'язуваної картини буття?

Фотопроект PENETRATION Микити Шаленного — це спроба художника проникнути до найбільш прихованих місць людських взаємин і дослідити стереотипи та архетипи, що продовжують там існувати. На рівні колективного несвідомого суспільство продовжує замовчувати та ховати під одягом все, що стосується домінування, взаємних утисків та пресингу у стосунках, намагаючись  ігнорувати їх. 

Корейський фотограф Сонгте Джонг (Sungtae Jung) здійснив подорож в Україну, аби побачити та почути нащадків депортації корейського народу. Його фотопроект “Life of Deportation and Settlement Koryo-saram: Етнічний Кореєць” можна побачити з 8 по 29 вересня в галереї Артсвіт (Дніпро). Відкриття виставки відбудеться 8 вересня о 19.00. Виставку приурочено до 80-річчя депортації. Проект реалізовано за ініціативи Корейської спільноти «АСАДАЛЬ», місто Дніпро.

"Размах этого человека был сродни размаху эпохи, которую он воспевал. Он был под стать тому грандиозному мифу индустриального СССР, который выплескивается на нас через экран, на котором проецируется кинохроника сороковых годов – именно в это время он жил и работал в полную силу." - Симон Чёрный.

Кураторка - Віта Попова

Хромакей або «зелений екран» – це суцільний фон, який використовують у кінематографі і, за допомогою технологій, «домальовують» на ньому нову реальність. Коли ми дивимося фільми, то все ще сподіваємося, що чудові краєвиди існують насправді, а вогонь від вибухів і пожеж по-справжньому обпалює. Часто, здогадуючись про використання хромакея, ми відчуваємо себе обдуреними. Викликає обурення навіть не те, що запропоновані картинки нереальні, а те, наскільки сильно симуляція намагається переконати нас у власній реальності.

У мистецтві існує поняття анаморфозу, конструкції, яка, на перший погляд, є недоступною для розуміння глядача, але, якщо подивитися на неї під певним кутом, конструкція набуває форми та змісту. Це і сталося з фотографіями вулиці Паторжинського Марка Мілова. Світлини, зібрані з різних періодів та проектів фотографа, ніколи не планувалися як окрема серія, але на цій виставці вони знаходять необхідний ракурс.

Художниця Настя Лойко протягом довгого часу збирала колекцію відеоарту резидентів Міжнародного симпозіуму Бірючий. На думку мисткині, відео – це особливий тип комунікації між художниками під час симпозіуму, бо воно об’єднує, створює особливий простір для спілкування та естетичних відкриттів. 

У класичному коміксі, герой – якщо не чинник подій, то хоча б їхній центр: він створює, протидіє та перемагає. Жека – це пропозиція іншого героя, він залишається на периферії, споглядає та оцінює світ, що рухається, зі статичної позиції.

Під час війни – проект Давіда Чічкана, зосереджений на революційному періоді історії Дніпропетровщини та суб’єктах її творення від анархізму. Художник пропонує подивитися на події, що відбувалися на території сучасної України на початку ХХ століття, напередодні, під час і після Першої світової війни.

Проект демонструє енциклопедичний підхід до розуміння колекції як культурного явища. Навколо цієї складної динамічної системи вибудовується весь галерейний простір. Існування колекції поза історичним чи іншим контекстом дозволяє відчути та продемонструвати більш тонкий, психо-емоційний та навіть генетичний зв’язок між сучасністю та радянським світовідчуттям.

Куратор - Микита Шаленний

Це проект про місто з його скупченням архітектури та інженерних споруд, великої історії і доль людей, набору фактів і безлічі артефактів, які забезпечують нас знаннями про нас самих. За останні два роки Дніпропетровськ істотно змінився. Головним чином тому, що змінилися його жителі. Сучасній людині, для якого протягом часу стало настільки швидким, місто, як соціальний механізм, комфортний, але не завжди зрозумілий, а іноді і не комфортний, і не зрозумілий, а його пристрій не піддається чітким поясненням або дефініція. Проект «Дніпро. Трансформація »не ставить перед собою завдання пояснити або дати відповіді на питання. Але він про те, як відчуває себе будь-яка людина в заданому місці і часу, в конкретному місті, серед сусідів і друзів, де в низці тісно дотичних будинків, проте часто виключена необхідність особистого знайомства.

Кураторки - Льоля Гольдштейн та Марія Хрущак

Графіка та відео молодої художниці, яка в 2012 році з’явилась у фейсбуці як анонімний арт-проект під назвою Kinder Album. Це перший масштабний персональний проект художниці в Україні. 

‘QUI PRO QUO’ з латинської означає плутанину, пов’язану із тим, що когось або щось приймають за когось чи щось інше. ‘QUI PRO QUO’ – це фразеологізм, що часто використовують із комічним присмаком, «квіпрокво» також –синонім до історії, випадку, непорозуміння, оказії, аccident.

Кураторки - Льоля Гольдштейн та Марія Хрущак