29 вересня в галереї Артсвіт відкриється Виставка плакатів за результатами конкурсу «Країна сама себе не зробить» від громадської організації Центр спільних дій.
30 років розбудови української держави дали українському народу досвід впливу суспільства на державотворчі процеси. Ми відстояли демократію на трьох революціях, 23 рази формували органи влади на виборах, виховали ціле покоління людей у незалежній Україні, відстоюємо свої території на війні з росією. Суспільство з таким досвідом може і має творити стійкі та якісні зміни. І для цього протягом наступних десяти років нам потрібно збудувати ефективні демократичні інституції. Саме тому Центр спільних дій обрав таку назву конкурсу – «Країна сама себе не зробить». Бо це про залучення кожного із нас до творення країни, в якій ми живемо.
22 липня о 19:00 в галереї Артсвіт відбудеться відкриття виставки “Як у кіно...”, до участі в якій ми запросили 15 художників/-ць, що в своїх роботах осмислюють досвід воєнного часу, який всі ми переживаємо з 24 лютого. Це перший виставковий проєкт після початку повномасштабного вторгнення, який нам вдалося організувати в Артсвіт, тож не пропустіть цю подію, а ми будемо з нетерпінням чекати на вас.
Проєкт створений в межах 3-тижневої резиденції в галереї Артсвіт.
Вивчити місто за такий короткий проміжок часу майже неможливо. Відчути теж, хіба що фрагментарно. Це місто відкривається не одразу. Поділене і роздроблене часом, простором, ландшафтом та історією, воно відкриває себе приїжджим тільки дозованими сегментами. Щоб скласти ці частини в одне ціле, потрібно позбутися уявлень і стереотипів, очистити розум і прийняти його безапеляційно. Тоді ж воно і оживає, відкривається, розкривається та частково впускає до себе.
9 вересня 2021 року о 19:00 в рамках резиденції «Кураторські практики» у галереї Артсвіт відкривається виставка «Я під'їжджала до мiста, якого ще не знала», яка проходитиме у виставковому просторі галереї Артсвіт і Центру сучасної культури у Дніпрі, а також серії малих перформативних жестів у публічному просторі міста.
Назва проєкту відсилає до цитати з роману «Без ґрунту» Віктора Домонтовича, де герой повертається до рідного, але водночас зовсім незнайомого міста Дніпра.
Персональна виставка Альони Соломадіної «Один алфавіт і проєктні композиції» продовжує її багаторічний проєкт «Місто форм», в якому вона вивчає місто і виявляє його потенціал до створення нових графічних систем і смислів, беручи до уваги багатозначність, закладену у місті та окремих архітектурних спорудах. У «Місті форм» Альона слідує принципу віднайдення якогось ключового елементу, який має потенціал створити якусь ширшу полісемантичну структуру.
Об’єктом дослідження у своїй виставці художниця обрала Літній театр на воді у Парку Лазаря Глоби. При аналізі модерністської будівлі, Альона виокремила для себе в якості ключового графічного елементу будівлю та її відображення у воді, яке вона адаптувала до графічного знаку. Отриманий еліпс стає підґрунтям для створення нових графічних знаків і структур. У виставці суттєвим є зв’язок з архітектурою, власне, із будівлею, яка руйнується, втрачає свою першочергову форму й свій зовнішній вигляд, котрі водночас стають основою для продукування нових форм і смислів. Завдяки ним будівля отримує нових значень та продовжує своє існування у трансформованому вигляді.
11 червня о 18:30 в галереї Артсвіт відкриється виставка Лади Наконечної «Дисципліноване бачення. Школа». Виставка – перший проєкт галереї на новому майданчику – в стінах Центру сучасної культури у Дніпрі.
Лада Наконечна пройшла всі ланки мистецької освіти в Україні: навчалась в художній школі, Дніпровському художньому коледжі та Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, проте як художниця формувалась шляхом самоосвіти та всупереч пострадянській академічній системі. У «Дисциплінованому баченні. Школа» художниця фокусується на мистецькій освіті. Художники, що навчаються у вищих мистецьких закладах України й досі залишаються спадкоємцями школи, сформованої в радянський час. Мистецька освіта в радянських республіках була штучно повернута до старих академічних принципів та в повоєнний час взята під контроль Академії мистецтв СРСР, яка виробляла її стандарти.
Самотність у великому місті, фатальність виходу з дому і смерть як буденне втілені у техніці мозаїки, виконаної з побутової плитки, яку можна зустріти в квартирах. Прощання з померлим сусідом біля під'їзду та робота патологоанатома римуються з очікуванням автобусу на зупинці біля дому. Ми живемо у світі, де немає більше нічого незвичного в розмовах про смерть та про фатальність, про трагічність і передчасність, про абсурд, який супроводжує нас щодня. etchingroom1 відчули цей нерв давно і транслюють його у своїх роботах.
Давид Чичкан створює серію альтернативних гривень, на яких доповнює портрети діячів української культури та політики цитатами з їхніх творів, що розкривають погляди цих авторів на суспільний устрій. На «купюрах» Чичкана зображені портрети інтелектуалів-модерністів, які прагнули соціальної справедливості та загальної економічної рівності, серед них – не представлений на справжніх гривневих банкнотах Михайло Драгоманов, ідеолог українського соціалізму та ідейний натхненник Івана Франка і Лесі Українки. У такий спосіб художник пропонує осмислити феномен зображення портретів історичних постатей на грошах та вчергове для своєї практики привертає увагу до емансипативних переконань авторів прогресивного українського проєкту, що залишаються революційними і сьогодні.
«Мотив оголеної жіночої натури – один з провідних у творчості художника. На відміну від гравюри, яка вимагає дисциплінованості, у малюнках і великих живописних полотнах (триптиху як продовженні серійних варіацій попереднього часу) автор демонструє нестримну енергетику, розкріпаченість мови, примітивізацію форм, ефекти напруженої лінії або вільного, неслухняного живописного мазка. Митець збуджує уяву глядача, привносить неспокій та контрастність, а чорний, білий і червоний, домінантні в кожному з трьох полотен, сприймаються символічно як кольори триєдності всесвіту.
«Оголені» Алієва-Ковики – це особистісна інтерпретація в численних варіаціях (гучних монументальних та інтимних, камерних) класичної жіночої теми, це «текст» без початку і кінця, у якому – роздуми про вічне та відгук сьогодення.»
Олена Годенко-Наконечна
Фотовиставка «Зіграй з нами у петанк» журналістки та письменниці Єви Райської (Маріанни Максимової) репрезентує Марсель у найбільш інтимних рефлексіях та вимірах. У своїй оптиці авторка намагається дослідити місто в інший спосіб, більш справжній. Без стереотипів та маркерів. Відчути його урбаністичні імпульси та викристалізувати у ньому те, що найбільш важливо. Місто творять люди, наповнюють його собою, стають співпричетними до його енергії, органічно вплітаються у його ритм. Місто стає домом для усіх, хто сюди приїжджає. Мігрантів та переселенців. Містян та приїжджих. Мандрівників та подорожніх. Можливо, й тих, хто випадково сюди потрапив. Дім, в котрому кожен намагається знайти власний закапелок самих себе.
Єва Райська (справжнє ім’я Маріанна Максимова) – журналістка, репортерка, письменниця, мандрівниця. Серія фотографій, які будуть представлені на виставці, була створена під час міжнародної резиденції для митців зі Східної Європи «FAI-AR Formation supérieure d'art en espace public» (Франція, Марсель) проєкту «I-portunus» (перформас, документалістика, театр).
