Виставка пропонує глянути зі сторони на свої ритуали – особисті або всезагальні, буденні та винятково-урочисті, зрозуміти їхню тотожність із значенням рутини і визначити для себе, чи комфортний такий стан речей, яким він зараз він є. Тут ми шукаємо відповіді від авторів та авторок про співіснування ритуалу та рутини в саме їхньому мистецтві, а також переглядаємо, як наші особистісні ритуали перейшли в рутину, в зв’язку з втратою відчуття сакральності до них людини 21-го століття, якій завжди бракує часу на відчуття себе тут і зараз.    

Виставка «Це не музей — це завод» досліджує феном народного музею, способи репрезентації історії у музейному просторі, злами та точки неспівпадіння, що в ній проявляються, і як би могли виглядати певні епізоди з представленої історії поза встановленої ідеологічної рамки. Говорячи про музей, художники пререносять свої роздуми та спостереження в простір галереї — місце з іншим режимом «споглядання» та взаємодії. У цьому контексті музей — не просто об‘єкт дослідження, а співрозмовник, що має свої переконання і позиції, які варто прийняти та брати до уваги.

«Все хорошо» - це про почуття. Почуття радості і смутку одночасно, про егоїзм і самовідданість, про любов та її нестерпність. Усе це про мистецтво України та моє місце в ньому. Про ті підношення та жертви, які я роблю заради нього з благоговінням і ненавистю.

Це суперечливе почуття, яке можна назвати «все добре» за аналогією з фразою, яку кожен з нас кидає у відповідь на найчастіші питання: «Як ти? Як справи?». І ми відповідаємо, не бажаючи розповідати правду, - чи від того, що ми втомилися, або ж від того, що не хочемо напружувати слухачів складними подробицями світу мистецтва, або боячись почути самих себе і продовжуючи тішитися у себе в голові важливістю проектів для себе і світу українського мистецтва. А що той самий світ? Як він себе почуває? А, та все добре.

Британська Рада презентує міжнародну виставку робіт учасників програми SWAP: UK/UKRAINE. Десять художників і художниць та одна кураторка брали участь у мистецьких резиденціях в Україні та Великій Британії у 2019-у році. Результати своїх візуальних досліджень вони покажуть у галереї Артсвіт та Центрі сучасної культури у Дніпрі з 14 березня по 15 квітня.

Назва виставки “Порушники будуть виявлені?” - риторичне, тривожне питання щодо спроможності та актуальності усталених соціально-політичних норм та правил під час трансформацій та невидимих напружень у суспільствах обох країн, які відображають роботи десятьох митців із України та Великої Британії.

"У цьому проєкті я працювала з темою свободи пересування і почуття безпеки\небезпеки в різних країнах для жінки, яка подорожує одна. Протягом свого дослідження я робила скріншоти маршрутів, якими пересувалася одна ввечері в різних містах: Граці, Відні, Лінці, Римі, Харкові і Києві...”

Анна Мананкіна - міждисциплінарна медіа-художниця з Харкова, працює в області цифрових технологій з відео, звуком, 3D-анімацією, друком з акцентом на постгуманізм і феміністську практику. У своїх художніх висловлюваннях охоплює широке коло проблематики: від геополітичних ситуацій та владних структур до суто інтимних сфер життя. Звертається до теми насильства та гендерної ідентичності, положення жінки у художньому та соціальному контексті.

Олег Голосій прожив лише 27 років, а створив понад 300 живописних полотен. Художник вражав сучасників гіпер-продуктивністю та швидкістю роботи. Вплив учасника славетного сквоту «Паризька комуна» на подальший живопис в Україні важко переоцінити. Виставка “Голосій в Дніпрі” представляє програмні живописні полотна, а також щоденники, ескізи та особисті фотографії із сімейного зібрання. Відібрані кураторками Марією Ланько та Лізаветою Герман твори відсилають до ключових періодів та методів роботи Голосія і дають об’ємне уявлення про складну художню практику, засновану на карколомних образах та радикальних для свого часу живописних прийомах. Архівна частина експозиції розповість про роки навчання, становлення та розвиток художнього методу, впливи та інтереси, приватне життя, зв’язок з колегами та сучасниками.

Артсвіт представляє виставку “Рухомість” художника та аніматора Микити Лиськова. В експозиції будуть представлені матеріали, з яких складається анімація. Кожен малюнок був відсканований і збільшений до розмірів екрану. Глядач матиме можливість побачити як цілісну анімовану картину, так і її складові. 

Запрошуємо 31 жовтня о 19:00 на відкриття виставки учасників та учасниць Програми резиденцій галереї Артсвіт, що відбулась в Дніпрі з серпня по жовтень 2019 року за підтримки Українського Культурного Фонду. Залучивши кураторів та кураторок з міжнародним досвідом, художників та художниць з Дніпра та інших міст України, ми прагнули подивитись на локальний контекст під різними кутами, проаналізувати вплив минулого та можливості для розвитку. В основі програми резиденцій - три напрямки: дослідницькі практики, перформанс та візуальне мистецтво. 

У своїй художній практиці Олександра Кадзевич реєструє невеликі помилки реальності, ледь помітні похибки логіки, коливання та інші «нестабільності», які роблять світ видимим і відчутним. У той же час вона досліджує область історичної пам'яті, її трансформацію і межі сприйняття. У розумінні мисткині, минуле набуває характеру романтичного міфу, що проглядається в глобальній інформаційній мережі.

Ця виставка представляє маргіналізовану, егоцентрично зосереджену практику, що заперечує глобальну спектакуляризацію та постулює анормальність як основу методу і життя.

Можливість висловлювання відкриває громадську відповідальність, де нема вже місця страху окремої людини.

Автор говорить про себе. Біглий автопортретний начерк під час подорожей містичною Каппадокією Назар Білик віддзеркалив і перетворив у скульптурну форму, яка подібна до монументальних плям Роршаха. Тих плям, що проявляють людські страхи і сумніви. Їх кожен із нас «прочитає» по-різному, побачить саме те, що визначає його особистість.

Так автор від себе переходить до нас.

Простір, що його формує Назар Білик, - є монотипією реальності, її «іншою» стороною. «Я працюю з матеріалом як основою реальності, і намагаюся з його допомогою вивчити нематеріальне», - каже автор. Не тільки створення об’єкту є завданням скульптора, але й дослідження простору навколо нього, виявлення у об’єкта контр-форми, без якої той не існує самостійно.

В житті людини хоча б іноді виникає питання про своє місце у світі і свій відбиток в колективній пам‘яті. Прагнення до багатства та слави керували і продовжують керувати діями багатьох людей, і чим більше місця вони займають, тим менше залишається іншим, що породжують нерівність і тісноту. Планета стає замалою для великого людського Его, яке прагне як не звести собі монумент, так хоча б опинитись на дошці пошани кращих працівників місяця. І за цим блискучим фасадом приховується прірва невидимої праці, експлутації, вигорання та виснаження ресурсів, як людських, так і природних. Тому людина відправляється за межі Землі, у пошуках більшого простору, нових ресурсів і реалізації своїх галактичних амбіцій. Але місце на Землі, де насправді опиняється кожен і кожна не залежно від здобутків, цілей та прагнень – це два на півтора метри на кладовищі з пам‘ятником і вічно яскравими пластиковими квітами.