У своїй художній практиці Олександра Кадзевич реєструє невеликі помилки реальності, ледь помітні похибки логіки, коливання та інші «нестабільності», які роблять світ видимим і відчутним. У той же час вона досліджує область історичної пам'яті, її трансформацію і межі сприйняття. У розумінні мисткині, минуле набуває характеру романтичного міфу, що проглядається в глобальній інформаційній мережі.

Ця виставка представляє маргіналізовану, егоцентрично зосереджену практику, що заперечує глобальну спектакуляризацію та постулює анормальність як основу методу і життя.

Можливість висловлювання відкриває громадську відповідальність, де нема вже місця страху окремої людини.

Автор говорить про себе. Біглий автопортретний начерк під час подорожей містичною Каппадокією Назар Білик віддзеркалив і перетворив у скульптурну форму, яка подібна до монументальних плям Роршаха. Тих плям, що проявляють людські страхи і сумніви. Їх кожен із нас «прочитає» по-різному, побачить саме те, що визначає його особистість.

Так автор від себе переходить до нас.

Простір, що його формує Назар Білик, - є монотипією реальності, її «іншою» стороною. «Я працюю з матеріалом як основою реальності, і намагаюся з його допомогою вивчити нематеріальне», - каже автор. Не тільки створення об’єкту є завданням скульптора, але й дослідження простору навколо нього, виявлення у об’єкта контр-форми, без якої той не існує самостійно.

В житті людини хоча б іноді виникає питання про своє місце у світі і свій відбиток в колективній пам‘яті. Прагнення до багатства та слави керували і продовжують керувати діями багатьох людей, і чим більше місця вони займають, тим менше залишається іншим, що породжують нерівність і тісноту. Планета стає замалою для великого людського Его, яке прагне як не звести собі монумент, так хоча б опинитись на дошці пошани кращих працівників місяця. І за цим блискучим фасадом приховується прірва невидимої праці, експлутації, вигорання та виснаження ресурсів, як людських, так і природних. Тому людина відправляється за межі Землі, у пошуках більшого простору, нових ресурсів і реалізації своїх галактичних амбіцій. Але місце на Землі, де насправді опиняється кожен і кожна не залежно від здобутків, цілей та прагнень – це два на півтора метри на кладовищі з пам‘ятником і вічно яскравими пластиковими квітами.

26 жовтня Артсвіт запрошує на відкриття спільного проекту з арт-центром Масло. Хмельницька виставка є результатом Міжнародної фотогафічної резиденції, в рамках якої автори з трьох країн займались дослідженням міста. Куратор резиденції - Олександр Михед.

У новій виставці “Кіптява” художники презентують результати тривалого дослідження соціального середовища міста Кам’янське (до 2016 — Дніпродзержинськ) — міста з бентежною екологічною ситуацією, економічною та, як наслідок, демографічною кризою, пов’язаною із занепадом промисловості. Кам’янське як велике індустріальне місто з широкими проспектами та розлогими площами, сформоване потужними містотворчими підприємствами: ДМК, ДніпроАзот, ПХЗ, — узагальнюючий образ промислового міста України.

 Кураторка - Ксенія Малих 

Реальність не існує у вакуумі, а формується бажаннями, вигадками, ідеологією та мистецтвом. Чи існує реальність поза нашим розумом? Чи є світ таким, яким він здається? 

Учасники виставки: Аліна Якубенко, Добриня Іванов, Олеся Оникієнко та Катерина Берлова, Мітя Чуріков, Fantastic Little Splash, Данііл Галкін, Korinsky.

Кураторка – Катерина Русецька.

В контексті переосмислення нашої ідентичності та вибудовування стратегії подальшого розвитку, звернення до аналізу впливу радянського феномену є надзвичайно важливим. Ситуація, що склалась сьогодні, спонукає сучасних художників у своїх практиках звертатися до теми радянської спадщини та фіксувати її у ландшафті міста. Їхні роботи фактично стають індикатором змін у свідомості нового покоління. Це дозволяє провести паралель між баченням реальності радянського художника, що був свідком втіленням в життя великої утопії, та фіксаціями того, що вона залишила після себе.

Кураторка - Наталія Чичасова

Образ оголеного тіла – це психологічне, філософське та естетичне дзеркало будь-якої спільноти. У вирі постійного оновлення в такт розвитку мистецтва, цей образ пропонує емоційне визначення людської сутності. Нині образ жінки, передусім, диктують сторінки глянцевих журналів, де він згладжений та змодельований відповідно до спотворених критеріїв краси. В таких виданнях тіло не зображується у його життєвій спрямованості, а часто є лише фікцією.

Виставка проходила в рамках 15-ої Французької весни в Україні   

Досліджуючи пам'ять, художник моделює болісне зіткнення, конфлікт протилежних систем і точок зору, та пропонує глядачам спостерігати, як відбувається боротьба за пам'ять: особисту, історичну і публічну. Питання художника полягає навіть не в тому, що ми пам'ятаємо, але в тому, що ми забуваємо?

В часи цифрових технологій, постійно потрапляючи під контроль камер спостереження, наша реальність поступово перетворюється на низку відеоматеріалів, складених різними джерелами. Спроба втекти від слідкування у медитативний стан відсутності і споглядання завершується тривожним втручанням “ока”, яке дивиться прямо на вас.

Кураторка - Олена Касперович   

У Дніпрі та області зареєстровано більше 80 000 вимушено переселених осіб, більшість з них – жінки з дітьми і пенсіонери. Окрім того, Дніпропетровська область одна з найбільш постраждалих внаслідок проведення АТО: багато сімей втратили дітей, батьків, коханих людей. Зростання рівня напруги і агресії в суспільстві, стереотипи у сприйнятті, розповсюдження поляризованих історій про успіхи або знедолення, які циркулюють в медіа, - чи не є це наслідком нав'язуваної картини буття?