Все почалося з поезомалярства — футуристичної поезії Михайля Семенка. Тоді я намагався розгризти вірш “Сільський пейзаж”, почути і побачити про що він для мене.
З цього почав власні експерименти, першим правилом яких була щоденна робота.
На вигляд вийшов мистецький проєкт, а насправді наче книгу написав. Тільки тепер я сам собі загадку загадав. Зібрав разом близькі образи рідного обрію і сказав про них так, як ніколи раніше — дивлюся, що вони у відповідь, чекаю.
Нове початкування змінило увесь процес. Фрагменти замість цілого — схоже, про це мій експеримент.
Здебільшого далі вільних літер, такого собі метушіння несформованих слів, не пішов — заклав нову абетку. Нею й писав книгу. Вийшла не оповідь, а нотування на щодень, бо у буденності мої образи якраз і живуть — хатка, криниця, зірка-сонце, ключ. От робота “Деміург” розповідає, як голка гуляла білим неґрунтованим полотном, і коли її нитка кінчалася, то я нову голку пускав на полотно — щоб було видно, як кожна з них далеко зайшла. Може, про це був для мене вірш міського авангардиста Семенка — про природню щоденну працю, не завжди помітну, усталену, а так насправді вирішальну.
Тож медитативно вишивав, медитативно записував слова… Для себе у мистецтві хочу сучасності разом з народною теплотою — саме це поєднання дає силу говорінню.
Щоб заглядати у роботи як у дні, а там поля-лани і з кожної хати доноситься “Павло, попаси короову!”. А про що кожен у цей момент подумає — нова загадка.
Богдан Бучковський
Оніміння. Ступор. Розгубленість. Втрата ґрунту під ногами. Перші реакції на події лютого 2022 року. Мова та світогляд розсипались, наче ложка цукру, що не дібралася до чашки чаю. Звичне життя, повсякденна рутина, думки та плани зупинились. Але життя — ні.
Перший необхідний крок відновлення життєдіяльності — повернення можливості говорити. Другий — пошук нової мови, коли звична вже не здатна описати цю реальність. Третій — повернення через щоденну дію до власної практики новими засобами. З таких етапів народився проєкт Богдана Бучковського “Павло попаси короову”.
Роботи художника 2022-го року є експериментами з основою для висловлювання: вирізане полотно (диптих “Човни”), фанера (“Вікно”), палітра (“Голос землі”), картон (“Дім”) та полотно без ґрунту, на якому врешті зупиняється митець. Доволі символічний жест — відмова від ґрунтовки, що зазвичай визначає міцність та довговічність твору, оприявнює невпевненість у майбутньому.
Неможливість висловлюватися звичним способом призвела до пошуків художньої мови, результатом яких стало поезомалярство. У своїх роботах Богдан поєднує візуальну та вербальну мови, котрі перетікають з однієї в іншу, доповнюючи їх обʼєктами та експериментуючи з техніками.
Спроби відшукати «мовні відповідники» основним образам і поняттям художника, таким як “дім” та “ключ”, розпочинають довгий і кропіткий шлях повернення до власної мистецької практики. Вірш Семенка “Павло, попаси короову!” стає для Богдана наче кредо. Щоденне нагадування — не зупинятись та діяти попри все — повертає до життя у цій реальності зі ще більшим бажанням досліджувати рідний край оновленою художньою мовою.
Олександра Шовкун
КОЛИ: 24 жовтня 2024 року — 11 січня 2025 року
ДЕ: галерея Артсвіт, Дніпро, Крутогірний узвіз 21а. Вхід через скляні розсувні двері з боку Успенської площі
ВХІД ВІЛЬНИЙ
Кураторка: Олександра Шовкун
Дизайн: Олена Місюра
Фото: Оля Василець
Богдан Бучковський — народився 1990 року в місті Камʼянське. Закінчив Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури за спеціальністю живопис. Здебільшого займається традиційним фігуративним живописом, використовуючи акрил. Досліджуючи рідний край, у художній практиці митець вихоплює архаїчні та автентичні образи, стилізуючи їх і фіксуючи власною візуальною мовою. Нерідко залишає у роботах загадки й таємниці. Живе та працює у Дніпрі.
