Самотність у великому місті, фатальність виходу з дому і смерть як буденне втілені у техніці мозаїки, виконаної з побутової плитки, яку можна зустріти в квартирах. Прощання з померлим сусідом біля під'їзду та робота патологоанатома римуються з очікуванням автобусу на зупинці біля дому. Ми живемо у світі, де немає більше нічого незвичного в розмовах про смерть та про фатальність, про трагічність і передчасність, про абсурд, який супроводжує нас щодня. etchingroom1 відчули цей нерв давно і транслюють його у своїх роботах.
Давид Чичкан створює серію альтернативних гривень, на яких доповнює портрети діячів української культури та політики цитатами з їхніх творів, що розкривають погляди цих авторів на суспільний устрій. На «купюрах» Чичкана зображені портрети інтелектуалів-модерністів, які прагнули соціальної справедливості та загальної економічної рівності, серед них – не представлений на справжніх гривневих банкнотах Михайло Драгоманов, ідеолог українського соціалізму та ідейний натхненник Івана Франка і Лесі Українки. У такий спосіб художник пропонує осмислити феномен зображення портретів історичних постатей на грошах та вчергове для своєї практики привертає увагу до емансипативних переконань авторів прогресивного українського проєкту, що залишаються революційними і сьогодні.
«Мотив оголеної жіночої натури – один з провідних у творчості художника. На відміну від гравюри, яка вимагає дисциплінованості, у малюнках і великих живописних полотнах (триптиху як продовженні серійних варіацій попереднього часу) автор демонструє нестримну енергетику, розкріпаченість мови, примітивізацію форм, ефекти напруженої лінії або вільного, неслухняного живописного мазка. Митець збуджує уяву глядача, привносить неспокій та контрастність, а чорний, білий і червоний, домінантні в кожному з трьох полотен, сприймаються символічно як кольори триєдності всесвіту.
«Оголені» Алієва-Ковики – це особистісна інтерпретація в численних варіаціях (гучних монументальних та інтимних, камерних) класичної жіночої теми, це «текст» без початку і кінця, у якому – роздуми про вічне та відгук сьогодення.»
Олена Годенко-Наконечна
Фотовиставка «Зіграй з нами у петанк» журналістки та письменниці Єви Райської (Маріанни Максимової) репрезентує Марсель у найбільш інтимних рефлексіях та вимірах. У своїй оптиці авторка намагається дослідити місто в інший спосіб, більш справжній. Без стереотипів та маркерів. Відчути його урбаністичні імпульси та викристалізувати у ньому те, що найбільш важливо. Місто творять люди, наповнюють його собою, стають співпричетними до його енергії, органічно вплітаються у його ритм. Місто стає домом для усіх, хто сюди приїжджає. Мігрантів та переселенців. Містян та приїжджих. Мандрівників та подорожніх. Можливо, й тих, хто випадково сюди потрапив. Дім, в котрому кожен намагається знайти власний закапелок самих себе.
Єва Райська (справжнє ім’я Маріанна Максимова) – журналістка, репортерка, письменниця, мандрівниця. Серія фотографій, які будуть представлені на виставці, була створена під час міжнародної резиденції для митців зі Східної Європи «FAI-AR Formation supérieure d'art en espace public» (Франція, Марсель) проєкту «I-portunus» (перформас, документалістика, театр).
Виставка “ЗРОЗУМІВ ТЕБЕ”, створена дев’ятьма художниками й художницями з різних міст України. В центрі експозиції - спроба зрозуміти один одного, «код» міста Дніпро та середовище тимчасової творчої співпраці. Протягом кількох тижнів учасники та учасниці резиденції взаємодіяли між собою, ділилися мистецьким досвідом та досліджували місцевий контекст.
Дослідження відбувалося через колективні прогулянки, групові дискусії, особисті дослідження і спостереження.
Виставка пропонує глянути зі сторони на свої ритуали – особисті або всезагальні, буденні та винятково-урочисті, зрозуміти їхню тотожність із значенням рутини і визначити для себе, чи комфортний такий стан речей, яким він зараз він є. Тут ми шукаємо відповіді від авторів та авторок про співіснування ритуалу та рутини в саме їхньому мистецтві, а також переглядаємо, як наші особистісні ритуали перейшли в рутину, в зв’язку з втратою відчуття сакральності до них людини 21-го століття, якій завжди бракує часу на відчуття себе тут і зараз.
Виставка «Це не музей — це завод» досліджує феном народного музею, способи репрезентації історії у музейному просторі, злами та точки неспівпадіння, що в ній проявляються, і як би могли виглядати певні епізоди з представленої історії поза встановленої ідеологічної рамки. Говорячи про музей, художники пререносять свої роздуми та спостереження в простір галереї — місце з іншим режимом «споглядання» та взаємодії. У цьому контексті музей — не просто об‘єкт дослідження, а співрозмовник, що має свої переконання і позиції, які варто прийняти та брати до уваги.
«Все хорошо» - це про почуття. Почуття радості і смутку одночасно, про егоїзм і самовідданість, про любов та її нестерпність. Усе це про мистецтво України та моє місце в ньому. Про ті підношення та жертви, які я роблю заради нього з благоговінням і ненавистю.
Це суперечливе почуття, яке можна назвати «все добре» за аналогією з фразою, яку кожен з нас кидає у відповідь на найчастіші питання: «Як ти? Як справи?». І ми відповідаємо, не бажаючи розповідати правду, - чи від того, що ми втомилися, або ж від того, що не хочемо напружувати слухачів складними подробицями світу мистецтва, або боячись почути самих себе і продовжуючи тішитися у себе в голові важливістю проектів для себе і світу українського мистецтва. А що той самий світ? Як він себе почуває? А, та все добре.
Британська Рада презентує міжнародну виставку робіт учасників програми SWAP: UK/UKRAINE. Десять художників і художниць та одна кураторка брали участь у мистецьких резиденціях в Україні та Великій Британії у 2019-у році. Результати своїх візуальних досліджень вони покажуть у галереї Артсвіт та Центрі сучасної культури у Дніпрі з 14 березня по 15 квітня.
Назва виставки “Порушники будуть виявлені?” - риторичне, тривожне питання щодо спроможності та актуальності усталених соціально-політичних норм та правил під час трансформацій та невидимих напружень у суспільствах обох країн, які відображають роботи десятьох митців із України та Великої Британії.
"У цьому проєкті я працювала з темою свободи пересування і почуття безпеки\небезпеки в різних країнах для жінки, яка подорожує одна. Протягом свого дослідження я робила скріншоти маршрутів, якими пересувалася одна ввечері в різних містах: Граці, Відні, Лінці, Римі, Харкові і Києві...”
Анна Мананкіна - міждисциплінарна медіа-художниця з Харкова, працює в області цифрових технологій з відео, звуком, 3D-анімацією, друком з акцентом на постгуманізм і феміністську практику. У своїх художніх висловлюваннях охоплює широке коло проблематики: від геополітичних ситуацій та владних структур до суто інтимних сфер життя. Звертається до теми насильства та гендерної ідентичності, положення жінки у художньому та соціальному контексті.
Олег Голосій прожив лише 27 років, а створив понад 300 живописних полотен. Художник вражав сучасників гіпер-продуктивністю та швидкістю роботи. Вплив учасника славетного сквоту «Паризька комуна» на подальший живопис в Україні важко переоцінити. Виставка “Голосій в Дніпрі” представляє програмні живописні полотна, а також щоденники, ескізи та особисті фотографії із сімейного зібрання. Відібрані кураторками Марією Ланько та Лізаветою Герман твори відсилають до ключових періодів та методів роботи Голосія і дають об’ємне уявлення про складну художню практику, засновану на карколомних образах та радикальних для свого часу живописних прийомах. Архівна частина експозиції розповість про роки навчання, становлення та розвиток художнього методу, впливи та інтереси, приватне життя, зв’язок з колегами та сучасниками.
Артсвіт представляє виставку “Рухомість” художника та аніматора Микити Лиськова. В експозиції будуть представлені матеріали, з яких складається анімація. Кожен малюнок був відсканований і збільшений до розмірів екрану. Глядач матиме можливість побачити як цілісну анімовану картину, так і її складові.
