Велика персональна виставка Люсі Іванової задумувалася як спроба ретроспективного погляду на практику художниці ще до початку повномасштабного вторгнення. Вона мала відкритись 25 лютого 2022 в галереї Артсвіт, у Дніпрі — її рідному місті та першій точці на шляху професійного становлення. Три роки потому художниця разом з галереєю Артсвіт та кураторками Лізаветою Герман і Марією Ланько повертаються в момент, де не-відкрита виставка зустрілась з повномасштабним вторгненням. Цей момент стає новою точкою відліку для розповіді про мистецтво Люсі у двох часових відрізках.
Період «до» — про становлення живописної мови мисткині, спершу в українській академічній системі, згодом у полі сучасного мистецтва. Період «після» — перевинайдення себе й власної практики в умовах еміграції та материнства. За цей час мисткиня зробила персональні проєкти у Відні та Будапешті, взяла участь у декількох виставках у Парижі й італійському Фонтеккіо.
Час повертатися у Дніпро і зрештою подивитися на еволюцію прийомів та образів Люсі у її «домашньому» контексті — тепер через призму художніх та життєвих досвідів останніх трьох років.
Перша частина — умовно «дніпровський період», роботи 2017–2022 років, здебільшого повʼязані з Дніпром, містом спогадів і почуттів, які дали первинний імпульс асоціацій для багатьох робіт мисткині, хоча цей зв'язок не є і не має бути буквально зчитуваним. Ця частина виставки дає яскраве уявлення про її метод. Його можна описати як роботу з реальністю, її матеріальними ознаками й межами, та пошук балансу оповідності й автономного життя матерії живопису — улюбленого художнього медіуму. Межі власної повсякденної реальності Люся окреслює через зображення простих обʼєктів, підглянутих сцен міського життя та подорожей, приватних моментів в інтер’єрі квартири або майстерні. Але ці буденні дрібниці розчиняються в полотнах, які чим далі, тим очевидніше втрачають риси фігуративності, проте остаточно не поривають з нею.
Друга частина — роботи, створені в перший рік повномасштабного вторгнення, яке Люся зустріла з родиною у Дніпрі. Тут бачимо подібні за формальними ознаками камерні темпери, які по-різному інтерпретують досвід життя у воєнному стані. На одних бачимо завмерлі пейзажі та розгублених містян, написаних з натури безпосередньо у Дніпрі. На інших — повсякденні ситуації та речі, закарбовані у перші місяці перебування за межами України, коли художниця неминуче сприймала (бачила, чула, відчувала) найбанальніше крізь цей набутий досвід. Тема нового погляду, буквального та метафоричного, є основою ключових робіт періоду — серії полотен «Тепла оптика». Назва є хибним перекладом технології тепловізора та апелює до почуттів нового типу й інтенсивності, з якою людина дивиться на свою землю (і, зрештою, на багато інших речей у житті) під загрозою втрати. Основою для цих сцен стали фотографії, зроблені військовим через тепловізор. Створений для пошуку цілей для знищення, в його руках цей військовий інструмент став засобом споглядання за живими істотами.
Переплетення художньої практики й досвіду материнства сформували нову мову та образи робіт у заключному розділі. Материнство стало дуже особливим та сильним переживанням, яке природним чином підкорило собі щоденну студійну роботу. Але не скасувало її, а, навпаки, підсилило. Крім натурних начерків-спостережень за родинними ритуалами, розвитком сина та власним тілом, Люся зображає уявний світ, яким його може бачити немовля. Художниця підважує кордони між серйозним та грайливим у мистецтві, заперечує необхідність спрощувати «дитячі» чи «материнські» теми й не боїться розкривати напруження та навіть страх, повʼязані з досвідом виховання сина в нестабільному світі війни.
Три роки тому ми писали у вступному тексті до невідкритої та, зрештою, зовсім іншої виставки таке: «Легко одразу занурити погляд у фактуру пігменту та піддаватися грайливій чарівності блискіток, що ними Іванова не гребує пожвавлювати свій інструментар. Але фігуративні елементи й промовисті назви робіт натякають — перед нами не лише живопис про живопис, але також безліч мікроісторій. Волею художниці вони складають більшу історію на цій виставці, яка невипадково відкривається в Дніпрі — рідному місті Іванової — де вона вперше представляє свою практику в форматі великої персональної експозиції». Дивним чином ці слова є доречними сьогодні. Блискітки і кольори у роботах Іванової не потьмяніли. Але історії, а заразом ми та наше сприйняття, зовсім інші. Ця виставка є запрошенням вкотре подумати разом про нову оптику, з якою нині творяться й споглядаються світ та мистецтво.
Лізавета Герман та Марія Ланько
КОЛИ: 21 березня — 14 червня 2025 року
ДЕ: галерея Артсвіт, Дніпро, Крутогірний узвіз 21а. Вхід через скляні розсувні двері з боку Успенської площі
ВХІД ВІЛЬНИЙ
Кураторки: Лізавета Герман та Марія Ланько
Дизайн: 3Z Studio
Фото: Олег Самойленко
Люся Іванова народилася 1989 року в Дніпрі. Навчалася у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі у майстерні Григорія Чернети. Згодом закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури у Києві, де працювала у майстерні Василя Гуріна. Спеціальність — «Станкова картина». Учасниця колективу художників «Монтаж», Фестивалю молодих українських художників (Мистецький Арсенал, 2017, у складі колективу), Бієнале молодого мистецтва (Харків, 2019). Постійна учасниця міжнародного лендарт симпозіуму в Могриці. У 2019—2020 роках разом з Єгором Анцигіним була співкураторкою напрямку візуальне мистецтво Програми резиденцій галереї Артсвіт. У 2022 році Люся буда резиденткою Віденської академії мистецтв, а у 2022–23 — Fontecchio Residency Programme від MAXXI L’Aquila. Мала персональні виставки в Kahan Art Space у Відні (2023) та Будапешті (2024). Роботи Люсі були представлені на Liste Art Fair (2022) та Vienna Contemporary (2023, 2024). В 2024році приєдналась до проєкту Secondary Archive. До початку повномасштабного російського вторгнення мешкала в Києві. Живе та працює у Відні.
