27 жовтня о 18:00 в галереї Артсвіт відбулося відкриття виставки «Робоча кімната». Вона є результатом роботи групи художників та художниць, які залишились працювати в Україні після повномасштабного вторгнення росії.
Художни_ці, роботи яких представлені на виставці, об’єднались у імпровізовану резиденцію “Робоча кімната” в Івано-Франківській інституції Асортиментна кімната. Через кілька тижнів лабораторної роботи проєкт розширився до інших міст західної України та включав 17 художників та художниць. Всі художни_ці резиденції після 24 лютого виїхали в західні міста з центральних та східних регіонів України, відірвані від своєї практики, архівів та контекстів. Лишаючись в Україні, в спільному робочому просторі, художни_ці працювали разом три місяці, протиставляючи власному людському жахові випрацьовування нових методів осмислення сучасності.
Задачею лабораторії було саме вироблення критичного мислення, а не лише емоційна реакція на війну, що розгортається в теперішньому моменті. Через це на щотижневих дискусійних сесіях учасни_ці резиденції багато уваги приділяли обговоренню зображень вбитих людей та осмисленню як це змінить сприйняття “нормальності” в майбутньому. Дуже важливим на резиденції було те, що художники-практики спільно виробляли різні методи говоріння про сучасність, про досвід перебування у війні з точки зору конкретних художніх стратегій, а не лише теорії, тому ряд індивідуальних висловлювань має спільне підґрунтя. Серед проблем, над якими працювали учасники резиденції був погляд на війну: хто дивиться?, – на що дивиться?, – як дивиться?, – Це базові питання, які дозволяли отримати дистанцію для самих художників та перетворитись з тікаючої мішені на автора-суб’єкта.
Розмови учасників та учасниць, що об’єднані назвою “Ресинтементна кімната”, є фіксацією випрацьовування спільних методологій та представлені на виставці у формі окремих цитат-гасел, взятих із розшифровки багатогодинних обговорень.
“Робоча кімната" стала зоною безпеки, хоча, звісно, сирени звучали щодня, змушуючи всіх спускатись до підвалу. Хто дивиться — людина, чи ми можемо говорити про позалюдський неантропоцентричний погляд: — землі, звірів, манекенів, предметів? Ми дивимось на ями, небачені досі, наші знання пластичної анатомії, що ми їх отримували в традиційних академіях, не передбачали такої радикальної анатомії, такої “порнографії війни”. Ми дивимось на війну через екрани своїх телефонів, через соцмережі, пости наших друзів чи ми вибираємо бути безпосередніми свідками війни та руйнувань? Матеріальність дуже сильно переплетена з віртуальністю кібервійни, тому на резиденції ми надавали перевагу роботі з фізичними матеріалами, з пластичною формою,.” — Леся Хоменко, співорганізаторка резиденції.
Кураторка Леся Хоменко
Учасни_ці “Робочої кімнати” :
Катя Алійник
Євген Арлов
Катя Бучацька
Данііл Галкін
Оля Єрємєєва
Нікіта Кадан
Жанна Кадирова
Саша Курмаз
Маша Леоненко
Ярема Малащук
Олексій Сай
Євген Самборський
Олександр Суровцов
Лео Троценко
Леся Хоменко
Міколай Хиляк
Ярослава Хоменко
Виставка “Робоча кімната” у Дніпрі відбувається в результаті відбору на відкритому конкурсі (re)connection UA, пілотного проекту, який створений ГО “Музей сучасного мистецтва” у партнерстві з UNESCO та фінансується через Надзвичайний фонд спадщини UNESCO. Ця подія також завдячує підтримці ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства» та Ґете-Інституту в Україні.
