Самі вечірки. Люся Іванова [СКАСОВАНО]

25 лютого 2022 - 02 квітня 2022
Дисклеймер: Ми планували відкрити виставку Люсі Іванової 25 лютого 2022 року, але 24 лютого Росія розв’язала повномасштабну війну на території України. Тому ця виставка не відкрилася в нашій галереї. Незабаром ми евакуювали роботи художниці з Дніпра. Сподіваємось представити роботи Люсі Іванової пізніше.

Це мала бути перша в Дніпрі персональна виставка Люсі Іванової, роботи до якої авторка створювала протягом останніх 4-х років.
 
Живопис Люсі Іванової втілює одвічний диспут про взаємозалежність форми та змісту в основі класичного художнього медіа. Практика Іванової останніх років, представлена в експозиції Артсвіту вибраними полотнами, темперами та акрилами, розвивається вздовж осі її власних пошуків балансу оповідності та автономного життя живописної матерії. Легко одразу занурити погляд у фактуру пігменту та піддаватися грайливій чарівності блискіток, що ними Іванова не гребує пожвавлювати свій інструментар. Але фігуративні елементи й промовисті назви робіт натякають — перед нами не лише живопис про живопис, але також безліч мікро історій. Волею художниці, вони складають більшу історію на цій виставці, яка невипадково відкривається в Дніпрі — рідному місті Іванової — де вона вперше представляє свою практику в форматі великої персональної експозиції.
 
“Самі вечірки” не є ретроспективою Іванової в звичному сенсі. Але тут присутній певний погляд “назад” на створене в останні роки крізь призму власної біографії. У Дніпрі Іванова опановувала форму живопису в художньому інституті. Люся не відмовляється цілком від шлейфу академічного підходу, але невпинно підважує його. Її роботи — це таки з'ясування стосунків з живописом. Але це вільні стосунки без драми і надриву, навпаки — з любов’ю. Та з пристрасною зацікавленістю – куди ж ця взаємна любов приведе їх обох.
 
Також Дніпро — це місто спогадів і почуттів, які дали первинний імпульс асоціацій для багатьох робіт, хоча цей зв'язок не є і не має бути буквально зчитуваним. На виставці годі шукати прямих ілюстрацій до “дитячих історій”. Натомість, тут багато епізодичних переживань від музики, випадкових життєвих миттєвостей та людей. Припустімо, що ці переживання не залишили серйозного відбитку в пам’яті, але залишилися на полотнах. Адже а ні глядачі, а ні сама художниця не були направду на тих “вечірках”. Можемо лише плекати бентежні здогади про їхню природу.
 
А можемо просто замружено вдивлятися у примхливе поєднання кольорів, шукати в них сліди гіпотетичних спогадів. Спогади Люсі мають однаковий запах — олійної фарби, переважно. Але різну фактуру і колір: попелястий, лазурний, пурпуровий, оливковий, брунатний. Пісок, річка, вулкан, сади.
 
Зрештою, жива матерія робіт Іванової зав'язується, як перші бруньки на гілці дерева, задовго до завершення роботи, до оформлення впізнаваних фігур та символів. Тендітно-рожева пляма з мерехтливими обрисами в центрі полотна — і жива матерія починає вібрувати, робота відбулася. І нам не конче знати, на що перетвориться та пляма у фіналі роботи над полотном — на хустку чи відблиск на плесі.
Кураторки виставки — Лізавета Герман, Марія Ланько, The Naked Room, Київ