Фото: Оля Василець
Втім наголосимо, цей проєкт не є академічною освітою, наші викладачки не вчать дітей малювати. В програмі важливим фактором є спілкування, ми хочемо інтегрувати дітей та підлітків в мистецьку спільноту, влаштувати діалог, спростувати думку про мистецтво як щось нудне й складне для розуміння. Ми віримо, що молоде покоління варте того, аби мати широкий світогляд, а мистецтво та культура в цілому не лише естетично збагачує, а й виховує свідомих громадян.
Ми звернули увагу, що в розмовах діти часто торкаються тем війни, смерті, ядерної загрози. На початку програми восени 2023 викладачки помічали відстороненість, агресію, замкнутість, звернення до темних кольорів в малюнках. Проте ті діти, які регулярно відвідували заняття, стали більш ініціативними, включеними в процес, активніше взаємодіяли з іншими в колективі.
Ми й надалі формуватимемо на базі галереї Артсвіт безпечне та підтримуюче середовище, де малеча може виражати свої емоції, знімати стрес та розвивати творчі здібності. Через заняття мистецтвом ми допомагаємо дітям подолати травматичний досвід війни та сприяємо їхній соціальній та емоційній реабілітації, а також даємо їм творчі інструменти для пізнання світу та себе.
Викладачка Аліна Штефан: «Бачу, як важливо для батьків є вести дітей на мистецькі заходи, і їхні намагання зберегти дітям нормальний світ дитинства навіть посеред війни, коли реальність руйнується. Спочатку я думала, що може мистецтво, коли люди гинуть, артилерія і ракети руйнують міста і села, люди втрачають найнеобхідніше і не почуваються у безпеці? Зараз я усвідомила, що мій досвід як дитячої письменниці, досвід викладачки, досвід лікарки – усе разом дуже допомагає – породжує силу, і я можу допомагати дітям, дорослим, пораненим військовим, вчуся це робити краще з кожною зустріччю, з кожною групою, кожним учасником і тепер бачу, як це важливо тут зараз у Дніпрі. Як люди посміхаються дивлячись на свої чи дитячі мистецькі здобутки, як розгладжуються зморшки між бровами, як вони стають трохи менш напруженими на виставці малюнків своїх дітей. Бачу, як діти заспокоюються і стають менш тривожними, тримаючи в руках пензлик з фарбою, пластилін, картон, олійну крейду. Я бачу, як мистецтво витягує тих, хто «тоне» у щоденній травмі втрати, коли вчора ти купував фломастери в крамниці, а сьогодні її зруйновано вибухом. І діти їдуть повз і щоденно бачать, як їхнє повсякденне життя руйнується. А потім на занятті у сховищі вони малюють, вирізають, роблять тіньовий театр чи вигадують казку і створюють мистецтво і життя з тих уламків, повз які тільки що проїхали. Я хочу, щоб світ почув голоси цих дітей».
