Я пораюся в маминому саду: допомагаю їй зі старими гілками вишень. Де нема цвіту та бруньок – ріж. Раніше мені боляче було навіть дивитися, як хтось підстригає дерева. Я йду в теплицю і пальцями висмикую траву поміж розсади. Під нігтями залишається земля. Я дивлюся на свої долоні і точно знаю, що вони вимазані ґрунтом. Та мої очі бачать запечену кров.
Лінія фронту нестабільна. Деякі міста пропускають через себе цю лінію кілька разів. Інші поступово наближаються до неї, хоча, здавалося, що населені пункти не вміють ходити. Земля, чий образ в багатьох культурах є символом матері, з якої народжується життя, врешті приймає в свій ґрунт і тіла вбитих людей. З чорнозему не лише проростає пшениця – якщо прислухатися, ми почуємо, як крізь шари землі до нас промовляють історії. Чи готові ми слухати історії мертвих? Чи готові ми чути історії живих?
Сьогодні українці та українки збирають докази російської агресії: фотофіксація, документальні репортажі, уламки ракет та цеглини розбитих будинків. Проте вони збирають і свідчення людей. Історії нашого горя і нашої сили також є доказом цієї війни, та вони містять в собі набагато більше, аніж суху документацію.
На виставці "Земля під нігтями нагадує мені запечену кров" сплелося багато історій та свідчень. Проєкт Secondary Archive, учасницями якого є художниці, представлені в експозиції, починався як спроба зафіксувати пряму мову мисткинь, коли їхня роль у мистецькому середовищі все ще крихка. Коли чоловіки починають війни, голоси жінок можуть ставати тихішими. Громадська організація Північна культурна столиця зібрала свідчення жінок, які пережили окупацію Чернігівщини. В діалозі з цими історіями створена робота Ольги Кузюри, сім’я якої також походить з цього регіону. Kinder Album представила серію робіт, натхненних некрологами та історіями пам’яті з деокупованої Харківщини, зібраними проєктом Меморіал. У своїй роботі Дар’я Молокоєдова працює з образом власного дому дитинства, який залишається недоступним у прифронтовому Краматорську. Маргарита Половінко, волонтерка-парамедикиня, власною кров’ю змальовує пейзажі – подекуди абстрактні, подекуди – із впізнаваними краєвидами її рідного Кривого Рогу. З ними римується панорама Чорного моря Даші Чечушкової, що її художниця закарбувала після підриву росіянами дамби Каховського водосховища. Врешті, цей діалог виходить за межі сьогоднішньої війни в Україні. Анна Звягінцева звертається до почутої у дитинстві поради завжди мати при собі солодощі.
Я згадую «першу» грозу. Скільки нового «першого» відбулося з початку повномасштабної війни? Я дивилася у вікно і бачила травневу блискавку. Я знала, що за нею послідує грім. Проте вуха мої чули вибух.
Аля Сєгал, кураторка виставки
Організатор: Галерея Артсвіт, Дніпро
Партнер: The Naked Room, Київ
Кураторка: Alya Segal
Фото: Андрій Поддубняк
Учасниці: Kinder Album, Анна Звягінцева, Ольга Кузюра, Дар’я Молокоєдова, Маргарита Половінко, Даша Чечушкова
Фото: Сергій Іллін
КОЛИ: 5 червня — 29 червня 2024 року (щоденно з 9:00 до 21:00)
ДЕ: галерея The Naked Room, Київ, вулиця Рейтарська, 21
ВХІД ВІЛЬНИЙ
Ця виставка підтримується Фондом «Партнерство за сильну Україну», який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії, Швеції.
Фонд “Партнерство за сильну Україну" (ФПСУ) – це донорська програма, що фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. За спільної підтримки уряду України та урядів-партнерів Фонд реалізує проєкти, в першу чергу, на деокупованих і прифронтових територіях, спрямовані на посилення стійкості України перед лицем російської агресії. Метою ФПСУ є зміцнення спроможності українського уряду надавати місцевим громадам критично важливу підтримку в співпраці з громадянським суспільством, ЗМІ та приватним сектором.
