Каріна Синиця народилася 1999 року в місті Сєвєродонецьк, Луганська область. У 2019 році завершила Харківське художнє училище за спеціальністю «Викладач живопису», в 2023 році отримала ступінь бакалавра в НАОМА за спеціальністю «Станковий та монументальний живопис». Наразі живе та працює у Києві.
Виставковий проєкт об’єднує серію робіт з фотошпалер «Велкам ту парадайз» із пов’язаними живописними творами 2022 – 2025 років. Тут я досліджую, як масова культура та війна формують наше уявлення про простір і впливають на ідентичність.
Основою виставки є цикл «Велкам ту парадайз» (2023 – 2024) – спроба проаналізувати, як попкультура створює ілюзії ідеальних місць через фотошпалери — популярний елемент інтер’єру в пострадянських домівках кінця 1990-х – 2000-х років. Такі фони були доступним способом «зонувати» та прикрашати кімнату, створювати власну мрію про «рай». У продажу досі можна знайти шпалери з назвами «Сади Едему», «Райська насолода» та іншими варіаціями слова «рай». У роботах із серії я протиставляю цю уявну зону комфорту реальним переживанням війни. На ідеалізованих зображеннях з’являється випалена земля, зруйновані конструкції та порожнеча.
Експозиція виставки відкривається живописом, зробленим за декілька днів до повномасштабного вторгнення. Робота «В раю пальм не буде» була першоджерелом ідеї працювати надалі з фотошпалерами. Я присвячувала цей живопис регіонам України (переважно Лівобережжю), які активно вивчала, документуючи в них архітектурні пам’ятки та монументальне мистецтво. Основою композиції є образ палацу Культури “Металург” у Дніпрі, поруч з яким розміщено вигаданий фонтан, а навколо – пророщені крізь асфальт польові квіти, притаманні регіону. По боках від цієї сцени змальована колонада, яка імітує типову композицію, що використовується у фотошпалерах.
Ці декорування простору, які колись символізували мрію про ідеальне місце, сьогодні нагадують про втрату доступу до Криму, Азовського моря, степів і Сходу України. Це поєднання моїх приватних спогадів та колективного болю за втраченим, що накладаються одне на одного. Я згадую знайомий з дитинства процес – коли бабуся декорувала простір фотошпалерами раз на декілька років. Працюючи з цим матеріалом в своїй мистецькій практиці, я не знаю, в якому стані перебуває та сама квартира в окупованому з 2022 року місті, хто в ній проживає зараз, чи залишились там ще ці шпалери, чи не згоріли вони, чи їх не зафарбували.
Виставка також включає живопис 2022 – 2025 років. У цих роботах використовуються збірні образи українських міст та архітектурних руїн, досліджуючи зв’язок між історією й сучасністю. Для мене важливим є контекст міста Дніпро, тому я додаю до проєкту роботи, що зображують його пам’ятки, аби говорити про локальність і значущість місця в умовах війни. Провідною темою для мене є збереження архітектурної та мистецької спадщини. Наприклад, в одній з робіт я змальовую літній театр у парку Глоби в Дніпрі, який серед місцевих зветься “мушля”. Занедбаний театр авторства архітектора Олега Петрова нині ніяк не використовується та продовжує руйнуватись. Інша робота на виставці присвячена скульптурній композиції художника Ернеста Коткова “Дніпровські хвилі” біля стадіону “Метеор”, що була знищена в 2019 році задля побудови нового ТЦ.
Я прагну створити простір для роздумів про те, як війна трансформує не лише фізичний, а й емоційний ландшафт, змінюючи наше відчуття дому, безпеки та ідеалу. Після окупації мого рідного міста саме Дніпро став другим домом для мене й моїх батьків. Дніпро — місто-форпост, прихисток і важливий культурний вузол. Ця виставка також є способом осмислити особистий і колективний досвід переміщення, втрати та нової прив’язаності до місця.
За декілька років роботи над цією серією я зверталась всередині неї до різних тем: від теми втраченої культурної спадщини Кримського півострова до екологічних проблем на узбережжях Донецької області. Починаючи з роботи “В раю пальм не буде”, де було бажання іронізувати над уявленнями про рай з пальмами на далеких островах, я приходжу до зізнання у любові певним місцям, що були втрачені назавжди. Думаючи про фотошпалери, я аналізую не сам цей образ, а скоріше дивлюсь на них крізь призму спогадів про квартири, в яких вони залишились. При цьому позбуваючись іронії у висловлюваннях й залишаючи місце лише для любові.
Каріна Синиця
КОЛИ: 8 жовтня — 6 грудня 2025 року
ДЕ: галерея Артсвіт, Дніпро, Крутогірний узвіз 21а. Вхід через скляні розсувні двері з боку Успенської площі
ВХІД ВІЛЬНИЙ
Дизайн: Алла Сорочан
Фото: Оля Василець
