Місто зберігає свою пам’ять так само, як ріка тримає перебіг води: невидимий, але постійний, такий, що формує береги, й наші власні історії. Течія може змінюватися, русло – ламатися, вода – відходити й повертатися, але її присутність незмінно відчутна. Пам’ять також рухлива: вона то яснішає, то розмивається, то повертається до нас хвилею відчуттів, немов заспокійливим затінком ностальгії, що часом спонукає до рефлексії.
Попри всі зміни прибережних краєвидів, плинність ріки містить в собі щось вічне та тривке. Часом, стишивши хід та зупинивши погляд на широких водах Дніпра, з'являється почуття причетності до часоплину. Ріка була свідком та учасницею багатьох подій, навколо неї розгорталася історія.Індустріалізація, що колись звучала обіцянкою прогресу, принесла у води важкі метали й техногенний осад, роз’їла природні прибережні луки, стерла з мапи давні рибальські поселення, які поколіннями жили в такт із течією. Модернізація, яка претендувала на всесильність, переписувала історію на свій лад. Заборони на малі судна й парусники обірвали цілу культуру повільного руху, в якій місто читалося з води. Ріка в сьогоденні продовжує віддзеркалювати зміни: під час блекаутів вогні міста потойбічного берега згасають, ріка темніє, втрачає свій нічний блиск і майже зникає з поля зору, продовжуючи свій тихий хід.
Іноді лячно думати про майбутнє, тож ми часто повертаємося до спогадів. У такі моменти почуття ностальгії охоплює нас з голови до ніг, але в пам'яті з'являються й темні плями: виринають незручні, болісні чи травматичні спогади. Їх не змити водою, але можна переосмислити, аби вони не керували життям, не отруювали його наче пліснява, яку можна і треба лікувати, реставруючи спогади заради майбутнього.
Представлена в експозиції графіка зберігає сліди плісняви на собі, як свідчення буквальної крихкості та спотворення пам’яті, руйнівного забуття. Виставка пропонує вступити в діалог із минулим: не стерти складні сторінки історії, не очистити її від болю, а перетворити його на знання. Справжнє зцілення пам’яті можливе лише тоді, коли ми дозволяємо собі бачити її повністю — з важкими періодами, незручними спогадами, сумнівами і втратами. Вони стають ресурсом: допомагають зрозуміти механізми насильства, помилок, руйнувань — і дають можливість діяти інакше.
Зображення на полотні Євгена Коршунова оприявнює лише фрагмент міста: так само як і в особистих спогадах для нас стають важливими конкретні вулиці, місця зустрічі, будівлі, які часто оминаєш на шляху додому. Втілення уяви дозволяє переосмислювати й оживлювати розірвані звʼязки, віднаходити образи й слова там, де, здавалося, їх назавжди втрачено. Ця подорож стає моментом для пошуку слів, стертих історій та усвідомлення власного місця в кожній з них.
Природа поступово заліковує рани. Місто живе й дихає, і Дніпро дихає із ним в такт. Як із мʼяким припливом ріка відкриває для нас свою давню памʼять, оповідаючи історію минулих поколінь. Вона повертає нам наші спогади як дощову воду, і колись в майбутньому вона неодмінно зробить це знову, розділивши наші радості та печалі. З новими течіями та з новими нами.
КОЛИ: 6 грудня — 23 грудня 2025 року
ДЕ: Експериментальна студія DCCC, другий поверх, Крутогірний узвіз 21а, Дніпро. Вхід через скляні розсувні двері з боку Успенської площі
ВХІД ВІЛЬНИЙ
Виставка «Дніпро. Ріка пам'яті» створена на базі колекції галереї Артсвіт. Це результат спільної роботи учасниць освітньої програми для молоді «Галерейна Лаба».
Учасниці програми: Анастасія Абрамова, Маргарита Божко, Олена Брехуненко, Дарія Козловська, Таїсія Кузьменко, Ада Леонченко, Оксана Мірошник, Єлизавета Орел, Поліна Пахній, Альбіна Прищеп, Ельвіра Рустамова, Анна Чайка, Анна Шермаль.
Авторка програми: Олександра Шовкун
Реалізовано за підтримки Goethe-Institut в Україні, Креативної резиденції MC6 та громадської організації «Інша освіта» в рамках проєкту «Cultural Resistance», що фінансується програмою «Східне партнерство» Федерального міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.
