Колекція

Веніамін Кушнір

Український художник, викладач, громадський діяч правозахисного руху. Активний член Клубу творчої молоді «Сучасник», очоливши його художню секцію. Спілкувався з Василем Симоненком, Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Іваном Світличним, Аллою Горською, Галиною Зубченко, Людмилою Семикіною та іншими видатними представниками української інтелігенції, так званими шістдесятниками. Прагнення відродити національні традиції у слові, малярстві, музиці наштовхуються на опір влади.

 

Веніамін Кушнір народився 1926 року в селі Рудка Кам’янецької округи (нині Хмельницька область), неподалік міста Дунаївці.

Рано починає малювати, отримує перші уроки від викладача Дніпропетровського художнього училища на прізвище Максименко, який у роки війни жив у Дунаївцях. Збереглися пейзажі, зарисовки околиць, створені юним художником у 1943–1947 роках.

З 1948–1953 рр. - навчається на факультеті монументально-декоративного живопису Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва, зокрема у майстернях Романа Сельського, Йосипа Бокшая, Івана Гуторова.

З 1953–1955 рр. - мешкає у Дніпропетровську. Багато працює, викладає у художньому училищі, експонує роботи на виставках.

В 1954 році - вступає до Спілки художників УРСР.

З 1956 року - жив у Києві. 

В 1957 році - бере участь у Міжнародній виставці образотворчого і прикладного мистецтва в рамках VІ Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Москві.

З 1959 року - починає працювати в колективній майстерні на території Києво-Печерської Лаври. Створює свої перші програмні полотна, позначені національною образністю та власним неповторним стилем, — «Лісоруби» і «Плотогони» (обидва 1959–1960).

В 1964 році - бере участь у Ювілейній художній виставці, присвяченій 150-річчю від дня народження Т. Шевченка. Це чи не остання експозиція 1960-х, де було представлено його твори. Хвиля репресій наступного десятиліття змусила митця відчути пильний контроль з боку радянської влади й усамітнитись на довгі роки.

В 1992 році художник помер у Києві.