• Рус/Укр
  • Eng
Заява Імке Руст з приводу втручання в композицію "Три юні музи"
03/11/2016

Заява Імке Руст з приводу втручання в композицію "Три юні музи"

Заява Імке Руст щодо інциденту довкола роботи «Три юні музи»

Німецьке консульство у Донецьку та галерея Артсвіт запросили мене створити арт-об’єкт – «Три юні музи» – як подарунок місту Дніпро. Робота була презентована під час Тижнів Німеччини, наприкінці вересня 2016 року. Під час планування проекту ми обговорювали питання щодо матеріалу, безпеки твору та те, як люди зреагують на нього.

Я переконана, що мистецтво – це частина життя і, в ідеалі, воно не має бути поміщеним на постамент, за екран, чи в будь-якій іншій формі, яка буде недосяжною звичайній людині. З цією думкою ми спланували роботу «Три юні музи» такою, яка вона є сьогодні: доступною для взаємодії, в центрі бульвару та уникаючи хащів. Так, вони вразливі. Так, ці твори не проіснують довго як, наприклад, роботи з каменю чи міді, і вони будуть змінюватись через погодні умови і, можливо, людську взаємодію.

«Три юні музи» репрезентують сучасних жінок, які відчувають себе впевнено у власній жіночності. Вони транслюють відчуття легкості і в той самий час вони сильні. Вони перебувають у прямому візуальному контакті з їх стародавніми жіночими предками – кам’яними бабами. Дерево – це м’який матеріал і символ безперервного зростання, трансформації та творчості.

Дерев’яні скульптури не такі тверді як камінь і через це – вони вразливі. Так само, як і справжні жінки.

Питання в тому, як ми розглядаємо та оцінюємо жінок? Як на мене, це питання тісно пов’язано з тим, як трактують мистецтво та суспільну власність.

Розміщуючи будь-який твір в публічному просторі, художник та патрон роблять певну заяву та розпочинають діалог. Так само з повідомленнями на рекламних бігбордах та спорудах: суспільство вимушене бачити їх щоденного пересуваючись містом. Крім того, це певного роду протокол та загально допустимі норми взаємодії, які не завжди дієві і тому іноді обираються відмінні та несанкціоновані форми комунікації.

Пройшло трохи більше місяця після встановлення «Трьох юних муз», як з’явилася публічна анонімна реакція. Чи це вандалізм, діалог, висловлювання? Ця реакція не виглядає як деструктивний вандалізм.

Факт того, що моя робота викликала реакцію, говорить мені про те, що вона була поміченою і, що у людей є думки та почуття щодо цієї роботи. Це добре. Так само, мені подобається якісний діалог і я надзвичайно зацікавлена тим, що містяни думають про цю роботу і хочу зрозуміти яка мета цього комунікативного акту.

Але що людина/люди хочуть сказати за допомогою цього акту? Чи була ця дія замислена як соціальна, політична чи релігійна заява? Чи йде в ній мова про наготу або про приховування жінок та їхньої сили? Чи це висловлення щодо самої роботи? Я не знаю.

І чому виконавець чи виконавці не вибрали більш пряму та відкриту комунікацію? Чому він/вона/вони ховаються за анонімністю?

На жаль, для мене цей акт комунікації залишається не достатньо зрозумілим і не дуже добре зробленим і через це не так легко зрозуміти чи оцінити цю дію як конструктивне «підпільне» мистецтво.

Я вбачаю розвиток подій цікавим і сподіваюся, що через нього я зможу дізнатись більше про Дніпро та його жителів, про паблік-арт та людей загалом.

І хочу висловити свій жаль власникам зіпсованої роботи – місту Дніпро, що отримало подарунок від Німецького консульства у співпраці з галереєю Артсвіт.

1 листопада, 2016 рік

_______________________________________

Statement regarding the ‘Three Young Muses’ incident, by Imke Rust

I have been invited by the German Consulate of Donetzk and Artsvit Gallery to create the art project ‚Three Young Muses’ as a gift to the City of Dnipro. They were unveiled during the German Weeks at the end of September 2016. During the planning of the project we discussed questions about the material, safety of the artwork and how people might react to the artwork.

It is my personal belief that art is part of life and should ideally not be put on a plinth, behind a screen or otherwise regarded as something out of reach of the normal person. With that in mind we have planned the ‘Three Young Muses’ as they are: easily accessible so that people can interact with them, only slightly larger than life, in the middle of a park and out of strong wood. Yes, they are vulnerable. Yes, they will not last as long as stone or copper and they will change due to weather and possibly human interaction.

The ‘Three Young Muses’ represent modern women, who are comfortable and confident in their womanhood. They display a sense of ease and at the same time they are powerful. They are in direct visual contact with their ancient female ancestors, the Baba figures. They are still young, and thus appear flat and not yet fully rounded. The wood is soft and a symbol of continuous growth, transformation and creativity.

They are not hard as stone and therefore also vulnerable. Just like real women are…

The question is: how are women treated and valued? And to me, that is closely linked to how art and public property is treated.

By placing any artwork in a public space, the artist and the patron are making a statement and starting a dialogue. Just as with advertising billboards or buildings, the public is forced to see it on their daily commute. Although there is a kind of protocol and generally accepted permissible ways of interacting, one cannot help that sometimes, different and unauthorised forms of communication are chosen. 

Now, a bit more than a month after the ‘Three Young Muses’ have been unveiled, there has been a public, anonymous reaction. Is it vandalism or is it a dialogue or statement? It does not seem like pure destructive vandalism.

The fact that my artwork has evoked a reaction shows me, that it is noticed and people have thoughts and feelings about the work. That is good. Also, I enjoy a good dialogue and am curious as to what the people of Dnipro think and to understand what this act wants to communicate.

But what does the person(s) who has done this, want to say? Is it intended as a social, political or religious statement? Is it about nudity or about covering up women and their power? Or is it a statement about the artworks themselves? I do not know.

And why has the person(s) not chosen a more direct, open communication? Why is he/she/they hiding behind anonymity?

Unfortunately, to me, the communication is neither very clear nor very well done, and therefore not easy to understand or appreciate as an act of constructive guerrilla art.  

Personally I find the development interesting and I hope that through it, I can learn more about Dnipro and its people, about public art and humanity in general. I understand and am aware that not everybody always likes, appreciates or approves of my (or any other) public artwork. To me that is part of being an artist and creating art.

I do feel sorry for the owners of the artwork, the City of Dnipro, for having the gift they have only recently received from the German Consulate in cooperation with the Artsvit Gallery, spoiled.

1 November 2016

Інші новини

05 липня 2017
Нам виповнилося 4 роки

Галерея Артсвіт стала на рік старшою. Це був час дискусій, випробовувань нових форматів та, безперечно, змін. Змінився наш логотип: окрім офіційного лаконічного напису в нас є і додатковий – червоний стілець, що відсилає нас до акції Микити Шаленного “Лекторій” (2015).  

...
07 травня 2017
24 квітня відкривається прийом заявок на участь у 5-му конкурсі Премії PinchukArtCentre

PinchukArtCentre розпочав прийом заявок на участь у 5-му конкурсі на здобуття Премії PinchukArtCentre – першої загальнонаціональної премії в галузі сучасного мистецтва для молодих українських художників віком до 35 років. 

...