Влітку цього року до Дніпра на резиденцію мала би приїхати Kateryna Radchenko. Ми запланували експериментальний формат - робота кураторки сучасного мистецтва у тендемі з істориком. Наразі ми заморозили наші плани та маємо надію реалізувати все, як тільки це стане можливим.
Цими днями Катерина розповіла свою історію про те, як змінились її творчі плани та чим займається сьогодні.
“В мене були великі плани на 2022 – провести 8-мий Odesa Photo Days у травні, поїхати на резиденцію в Дніпро, організувати персональну виставку в Жовтих Водах та декілька кураторських проєктів за кордоном. Я тішилась, що багато проєктів буде в Україні - з одного боку це свідчить про розвиток та запит, з іншого - це персональний інтерес до роботи з локальними контекстами та історією власної країни. Під час резиденції в Дніпрі я планувала дослідити приклади пропаганди в публічних просторах міста (звернутись до історії та сучасних наративів).
24 лютого 2022 змінив не лише мої плани, але й вплинув на хід історії в країні. Перші дні були тяжкими та незрозумілими – що робити? Як? Для кого та з ким? Тим більше, що я стала тимчасовою переселенкою в рідному, українському, але не рідному за логістикою місті – Львові. За пару днів я опанувала себе та вирішила займатись тими речами, на яких знаюсь, - працювати на інформаційному фронті, максимально поширювати візуальні історії з України в світі, збирати докази злочинних дій з боку російської армії. За вісім років існування фестивалю нам вдалось створити потужну платформу для комунікації з українськими фотографами, за цей час з’явились чіткі та довірливі стосунки. Тому організувати роботу з фотографами вдалось швидко. Наразі майже щодня я отримую нові фотографії від 18 фотографів з Києва, Львова, Харкова, Маріуполя, Одеси, Миколаєва, Ужгорода, Житомира, Бучі, Дрогобича тощо. Далі я роблю відбір відповідно до міжнародних запитів, в результаті ми надаємо матеріали для міжнародних публікацій, показів та виставок. Наразі відбулись виставки в Естонії, Грузії, Великобританії, Греції, Швеції; публікації в Словаччині, Естонії, Греції, Великобританії, Фінляндії, Латвії, Грузії, Румунії, Франції.
Ми маємо на меті поширювати інформацію в світі, підтримувати українських фотографів та збирати кошти на потреби ЗСУ, Тер оборони, та підтримки людей на окупованих територіях.
Крім цього, я розробила декілька кураторських виставок із залученням та задля підтримки фотографів, які не знімають війну, з можливістю представити в світі зріз української сучасної фотографії.
На жаль, мої прогнози щодо розвитку подій в Україні доволі песимістичні. Наразі ми стали свідками та проживаємо ще один, запланований та жорстокий геноцид українського народу. Але ми маємо зробити все, що в наших силах, щоб це була остання спроба, і щоб вона була невдалою для Росії.”
Фото:
Аліна Смутко
Сергій Нужненко
Михайло Палінчак
