Світло пекельного цвітіння. Дмитро Старусєв

17 травня 2019 - 06 липня 2019

Шкода, що нас більше не буде. Нас і раніше не було. Потрібно вбити себе. Світло, що випалює життя. Цвітіння, що тисне. Синя слина мрії. Подавись. Відпусти ненависть в пекло. Відраза і гидота, розлиті навколо і в кожному з нас. Внутрішнє згасання, незрозуміла втома, що огортає всіх і кожного, апатія, небажання змінювати світ. Він є такий. І такий буде. Тут зосереджена скорбота, втрата, відчай, відчуженість, неможливість зупинити глобальний конфлікт.

Йти назавжди. Битися від болю у вохристому кольорі. Фотографічне закінчилося. Зняти вже неможливо. Ти можеш зняти краще. У тебе є камера. У мене немає. Я тлін під твоїми ногами. Горю у пеклі з безлінзовою коробкою, обісраний і з діркою у шлунку. Скло негативу, яке ріже руки. Я втисну кожен відбиток собі в очі.

Перехід. Куди? В нікуди. Новий тлін. Отрута, хвороба, застрягання, біль, смерть... Смерть, що живе в тобі. Розростається з кожним днем, з кожною секундою, з кожним подихом розширюється і поглинає тебе. Веде в безодню, морок. Зупинка серця…

Глибока депресія, крайнє психологічне виснаження, усвідомлення власної нікчемності перед великим Ніщо і вічною порожнечею... Будь-який крок, будь-який рух – плід зусиль, страждань, подолання і спроби всупереч усьому побороти напади мізантропії.

Відбитки з відтінками чорного, що різняться за щільністю, тональністю і насиченістю. Знемога від панівної нудьги, тупості, вульгарності і банальності. Чорнота – морок, що огортає, деліріум. Чи подобається нам жити в стані марення? У стані тотального божевілля можна стати відлюдником серед людей.

Ця виставка представляє маргіналізовану, егоцентрично зосереджену практику, що заперечує глобальну спектакуляризацію та постулює анормальність як основу методу і життя.

Можливість висловлювання відкриває громадську відповідальність, де нема вже місця страху окремої людини.

Чи несу я слід? Ні. Нічого. Я нічого не несу. Не залишу. Як відбиток на стіні, який зітреться.

Липкість і в'язкість ...

Нехай ця черевна порожнина живе своїм життям... Квіти світлого пекла.

Тетяна Кочубінська, Дмитро Старусєв

 

Дмитро Старусєв народився в 1984 році у Макіївці. Закінчив Всеросійський державний інститут кінематографії (ВДІК) у 2012 році і Школу фотографії та мультимедіа імені Родченка у 2017 році (кафедра фото та мультимедіа, керівник Сергій Братков). У мистецькій практиці займається аналоговими фотографічними процесами, створює великомасштабні аналогові фотографії, актуалізуючи дискусію про саму сутність фотографічного середовища та його автономію. Номінант Премії PinchukArtCentre в 2018 році.